Ситуація, з якою стикнулись наші адвокати (юристи) в Житомирі доволі банальна – Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

  До позову, Банк, як завжди, додав свій незрозумілий розрахунок заборгованості та вказав, яку суму бажає стягнути.

  З наданого Банком розрахунку не було зрозуміло в яких розмірах та в які періоди часу вносились кошти в рахунок погашення заборгованості. У зв’язку з цим – неможливо було встановити, коли саме розпочалось прострочення заборгованості та чи не порушив Банк строки позовної давності, котрі в даному випадку обраховуються по кожному щомісячному платежу – окремо (по строкам позовної давності – ознайомтесь з правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 28 березня 2018 р. (справа №444/9519/12)).

  У  судовому засіданні нашим адвокатом (юристом) в Житомирі було заявлено клопотання про надання логічного та зрозумілого розрахунку, з метою встановлення правильності здійснених розрахунків.

  Після надання нового розрахунку, було встановлено, що сума заборгованості в розрахунку, наданому разом з позовом та в розрахунку, наданому на вимогу суду – не збігаються. При цьому загальна сума погашеного боргу становить майже 54 000 євро, в той час, як у Банка було отримано лише 39 000 євро.

  Також, в ході розгляду справи, було встановлено, що разом з кредитним договором, було укладено договір Іпотеки. Але, в 2017 році, будинок, котрий перебував під іпотекою, за згодою Банку було реалізовано, а кошти з його реалізації – передано в рахунок погашення боргу.

  А тут вступає в гру положення ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», згідно якої, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

  Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у справі №759/6703/16-ц (постанова від 13 лютого 2019 року) та Верховний Суд у справі №756/31271/15-ц ( постанова від 20 червня 2018 року). У своїх рішеннях, Верховний Суд зазначає наступне: “таким чином, за змістом ст. ст. 33, 36 Закону України «Про іпотеку», використанні позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням.

  Тобто, в судовому засіданні було встановлено, що сума боргу котру просить стягнути Банк – недоведена та нелогічна. До того ж, Банком реалізовано предмет Іпотеки, а інформацію про це – приховано (до пакету документів, котрі подавались до суду договір Іпотеки не додавався, а в позові про нього нічого не зазначалось).

  Наявність всіх вищезазначених обставин в сукупності, призвела до відмови Банку в задоволенні позову.

  З позицією суду та обґрунтуванням рішення можна ознайомитись за посиланням.