Нажаль, статистика щодо розлучень в Україні, на сьогоднішній день, невтішна. Майже половина шлюбів розпадається. В той же час, під час розірвання шлюбу, найбільше страждають не чоловік і не жінка, а їх спільні діти. Так, в більшості випадків, після розлучення, колишнє подружжя починає проживати окремо. І тому постає питання – а з ким будуть проживати діти? Як приймати участь у вихованні дітей тому з батьків, хто проживає окремо?
За період своєї практичної діяльності ми лише раз стикнулись з ситуацією, коли між чоловіком та дружиною було добровільно досягнуто згоди щодо місця проживання дитини та розміру аліментів, котрі будуть виплачуватись на його утримання. В більшості ж випадків – досягнути згоди в даних питаннях – неможливо. Майже в усіх випадках, дитина залишається проживати з мамою. Мати починає забороняти бачитись з дитиною, проводити з нею час, спілкуватись. Як в такому випадку потрібно діяти чоловіку?
Ми не хочемо захищати чоловіків та говорити, що жінки погані, але на сьогоднішній день дійсно існує певна нерівність прав чоловіків та жінок в питаннях визначення місця проживання дитини та участі у вихованні дитини. Виходить так, що держава придумала десятки покарань для тих чоловіків, котрі не сплачують аліменти, але в той же час – не існує жодного покарання за те, що жінка не дозволяє батьку бачитись з дитиною. І це при тому, що батько щомісячно добросовісно сплачує аліменти.
Для більш зрозумілого поняття ситуації, спробуємо пояснити все на реальному прикладі.
Ітак, чоловік та дружина вирішують розлучитись. Суд залишає дітей проживати з матір’ю. Чоловік щомісячно сплачує аліменти без жодних заборгованостей. Але побачитись з дітьми не може – колишня дружина забороняє. Чоловікову нічого не залишається, окрім як звернутись до органів опіки та піклування та встановити графік побачень з дітьми. Даний графік передбачає побачення лише два рази на тиждень по дві години. Чоловік не погоджується з таким рішенням та звертається до суду, з метою розширення даного графіку побачень. Суд виносить рішення, за яким батько може бачитись з дітьми два рази на тиждень по 4 години, проводити з ними один вихідний день, а також брати дітей до себе у святкові дні – новий рік, Різдво, дні народження.
Здається наче все добре – є рішення суду, воно направлено до виконавчої служби. Тепер ніяких проблем. Приходить батько у визначений час на побачення з дитиною, а мати дитину не дає. Наступного разу все повторюється, і потім знову, і ще раз. Тобто, мати не виконує рішення суду. Не дає батьку бачитись з дітьми. Ну що робити в такому разі? Телефонуємо до поліції, адже потрібно зафіксувати факт невиконання рішення суду та примусово йог виконати. А працівники поліції, котрі прибули на місце події лише розводять руками – “ну а що ми можемо зробити, в будинок нас ніхто не пускає”. Ось і все. А законодавчо визначеного врегулювання такої ситуації – немає. Притягнути до відповідальності за невиконання рішення суду – неможливо. Стаття, котра передбачає кримінальну відповідальність – не працює. І що ми маємо в кінці? Батько сплачує аліменти, хоче приймати участь у вихованні дітей, спілкуватись з ними, але із-за однієї людини і відсутності законодавчого врегулювання такої ситуації – зробити він нічого не може.
Але почекайте, є один можливий варіант – визначити місце проживання дитини з батьком. Як говорить нам Сімейний кодекс України, мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини. В той же час, всі суди України (перша інстанція, апеляційна інстанція, касаційна інстанція) говорять про те що, дитина повинна проживати з матір’ю і лише за наявності виняткових обставин (мати веде аморальний спосіб життя, вживає алкогольні, наркотичні засоби) – дитина може залишитись проживати з батьком. До такого висновку суди приходять завдяки статті 6 Декларації прав дитини. В той же час, дана Декларація не є нормативно – правовим актом, не є міжнародним документом. Вона взагалі не має жодної юридичної сили, а тим паче такої юридичної сили на якій би базувались такі рішення, котрі вирішують долі людей.
У серпні 2017 року ситуація з даного питання дещо змінилась. З’явилось рішення Європейського суду з прав людини (“М.С. проти України”) в якому чітко було визначено, що при визначенні місця проживання дитини, батьки повинні бути рівними. Суд повинен звертати увагу на все, що має значення при вирішенні даного питання – матеріальний стан кожного з батьків, житлові умови, ставлення дитини до кожного з батьків, тощо.
Після даного рішення Європейського суду, практика наших судів дещо почала змінюватись. Ми вже подумали, що можливо дійсно можна буде говорити про якусь рівність. Але ні. Новий Верховний Суд в своєму рішенні від 06 лютого 2018 року (справа №264/4560/18) зробив посилання на ту ж статтю 6 Декларації прав дитини і знову заговорив про виняткові обставини для того, щоб залишити дитину з батьком.
Дане рішення набуло досить великого розголосу. Зрозумійте, що неможна захищати інтереси одних і порушувати інтереси інших. Чому чоловік зобов’язаний справно платити аліменти, а жінка не зобов’язана дозволяти йому бачитись з дітьми?! Це викликало хвилю протестів. Зокрема, представники ГО “Батько має право”, звернулись до Верховного Суду з листом, в якому говорять про недопущення порушення прав батька. Не залишився осторонь і Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова, яка звернулась до Голови Верховного Суду з питань рівності прав батьків щодо своїх дітей.
В той же час, в Верховній Раді зареєстрували законопроект, який буде спрямовано на вирішення нагальних проблем з питань рівності прав батьків у вихованні дітей.
Якби там не було – любіть своїх дітей та захищайте не лише свої, а і їхні права.
Якщо Вам потрібна допомога з сімейного права – телефонуйте до наших адвокатів (юристів) в Житомирі і ми Вам обов’язково допоможемо! (063) 942 – 61 – 48.
Завжди поряд – адвокат Житомир!